Це свято приурочене до Акту об’єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.
Соборність українських земель має глибоке історичне коріння. Вона спирається на споконвічну мрію народу про власну незалежну, соборну державу. Ця ідея є інтегральним результатом складного та довготривалого процесу державотворення.
За часів феодального роздроблення земель Київської Русі заклики до спільних дій окремих князів супроводжували літописний період української історії. Образ скривдженої України та православної віри, необхідність її оборони надихав козацькі полки Богдана Хмельницького. У народній пісенній та епічній творчості сакральна Україна завжди уявлялась як єдине тіло від Сяну до Дону.
Відновлення української держави – «української Речі Посполитої» – в сонмі слов’янських народів було політичним кредо кирило-методіївських братчиків. У маніфесті від 10 травня 1848 р. Головна Руська Рада, перша українська політична організація Галичини, заявила про єдність 15-мільйонного українського народу та його земель, примусово поділених між Російською та Австрійською імперіями та підтримала національні права інших поневолених народів.
Образ одної, єдиної нероздільної вільної самостійної України «від гір карпатських аж по кавказькі» сформований М. Міхновським у 1900 р. Цей принцип став загальновизнаним національним ідеалом. На ньому зійшлися політичні сили України початку ХХ ст. У наступні десятиліття ідея соборності залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним недискусійним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.
Проголошення Центральною Радою Української Народної Республіки стало центральною подією Української революції 1917 – 1921 рр. УНР твердо заявила про соборницьку перспективу своєї державної політики.
18 жовтня 1918 р. у Львові сформувалася Українська Національна Рада (УНРада) на чолі з Євгеном Петрушевичем. Вона взяла у свої руки владу в західно-українських землях. Рада проголосила, що Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття, які «творять цілісну українську територію, уконституйовуються… як Українська держава». Ідея соборності українських земель набула державного статусу.
3 січня 1919 року у Станіславі було ухвалено рішення про злуку. В ньому зазначилося: «Українська Національна Рада, виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжественно з’єднання з нинішним днєм Західно-Української Народньої Республіки з Українською Народньою Республікою в одну одноцільну, суверенну Народню Республіку».
Остаточна процедура оформлення соборності відбулася в Києві 22 січня, в першу річницю проголошення ІУ Універсалу Центральної Ради. В цей день був підписаний і оприлюднений спеціальний Універсал Директорії УНР, який дістав також назву Акту Злуки. Вітаючи січневе рішення УНРади, Директорія урочисто оголосила про те, що:
«Однині воєдино зливаються століттям одірвані одна від одної частини єдиної України — Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина; Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.
Однині народ Український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду».
Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі. Він став яскравим фіналом складного і тривалого шляху українців до консолідації етносу, перетворення його в єдину політичну націю, а також об’єднання території його споконвічного проживання в межах єдиної української держави.
У реальних обставинах 1919 р. Україна опинилась оточеною колом фронтів. УНР не вдалося відстояти. Об’єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам’яті українського народу.
В українській суспільно-політичній думці ХХ ст. Україна інтерпретувалася лише як соборна держава. Етнонаціональна консолідація спиралася на такі засадничі підвалини, як спільне історичне минуле, спорідненість етнокультурних процесів, єдиний національно-визвольний рух ідеали свободи і незалежності.
Іншими словами, соборництво відіграло та відіграє роль наріжного каменя сучасної української національної ідеї, важливої складової становлення української політичної нації. Не випадково у роки радянської влади про подію 22 січня 1919 р. публічно не згадувалося, вона була табуїзована. Проте у пам’яті народу залишалася живою. 1990 року на її честь Народний рух України організував живий ланцюг від Львова до Києва. Він окрилив та надихнув Україну, змусив повірити у власні сили та припинити боятися ворогів. Так само, як не злякалися їх перші герої Небесної сотні — С. Нігоян, Ю. Вербицький та М. Жизневський. В ході Революції Гідності вони віддали своє життя за незалежну та соборну України.
Сьогодні, коли маємо українські території, непідконтрольні українській владі, День Соборності – це й привід нагадати, що Крим та Донеччина – це Україна. І бійці у зоні АТО так само відстоюють не лише незалежність, а й соборність України. Вони, як і їхні попередники майже 100 років тому, доводять, що славному козацькому роду нема переводу. Низький уклін їм за звитягу, а нашій державі — перемоги, злагоди, миру й процвітання на своїй, Богом даній, землі.