Передумовою існування добросусідських відносин між власниками суміжних земельних ділянок і запобігання можливим конфліктам між ними є чітке визначення меж ділянок. Це досягається шляхом додержання певних правил. Поняття “тверді межі” означає споруду, розташовану на межі, яка відмежовує одну земельну ділянку від іншої: паркан, мур, стіну, тин тощо. Встановлення твердих меж не є обов’язковим для власників земельних ділянок. Однак власник суміжної земельної ділянки не тільки не вправі перешкоджати іншому власнику у встановленні твердих меж, а, навпаки зобов’язаний сприяти йому у встановленні межових знаків, відновленні останніх при зникненні, переміщенні або приведені у невиразний стан (такий, за якого знаки не можуть відповідати меті їх встановлення). Відповідно до ст. 107 Земельного Кодексу України у разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.
Відновлення меж за фактичним використанням земельних ділянок передбачає безспірність такого використання. Якщо одна із сторін заперечує проти встановлених даних фактичного використання, то вважається, що фактичне використання неможливо встановити. При спірності щодо фактичного використання земельної ділянки розміри спірної земельної ділянки визначаються угодою сторін спору. Коли є можливість частково встановити дачні земельно-кадастрової документації або іншим способом (через показання свідків, документальні матеріали, огляд місцевості тощо) виявити певні відомості про спірну земельну ділянку, то встановлення меж земельних ділянок здійснюється відповідно до ч. 3 вказаної статі з урахуванням встановлених обставин (наприклад: розміру земельних ділянок, приблизного місця проходження давнішньої межі, встановленого показаннями свідків, рельєфу місцевості тощо). Тобто поділ спірної ділянки здійснюється не порівну між сторонами спору, а таким чином, щоб встановлені обставини були враховані.
Згідно зі статтею 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власник земельної ділянки відповідно до чинного законодавства може здійснювати будь-які дії із земельною ділянкою в обсязі наданих йому правомочностей. При цьому він зобов’язаний не заподіювати шкоди довкіллю, а також не порушувати права й охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. У разі якщо дії власника порушують правила добросусідства, вони мають припинятися, а збитки, заподіяні сусідам, підлягають відшкодуванню.
Якщо Ваш сусід не дотримується правил добросусідства, рекомендується письмово звернутися із скаргою до міської ради для вирішення земельного спору. Відповідно до п. 3 ст. 158 ЗКУ органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо, зокрема, додержання громадянами правил добросусідства. Відповідно до п. 5 ст. 158 ЗКУ у разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, спір вирішується судом.
В. В. Кифоренко, начальник відділу Держкомзему у місті Очаків Миколаївської області
(Газета "Очаків", 28.10.2011 р.)
