Сьогодні на вістрі життя українського суспільства стоїть питання земельної реформи. Його обговорюють на семінарах і нарадах, у колективах і в колі друзів. Здебільшого люди приходять до розуміння необхідності узаконення ринку землі. А директор ДП «Миколаївський інститут землеустрою», почесний землевпорядник України Анатолій КОЛОСЮК узагалі вважає, що наступна земельна реформа – то наш історичний шанс. Отже, надаємо йому слово.
Назва нашої держави небезпідставно асоціюється у світі з найродючішими ґрунтами. І це не випадково, бо, за оцінками різних науковців та оцінювачів, на території України сконцентровано до 12% безцінних світових чорноземів. Найпесимістичніші оцінки вартості чорноземів України визначаються сотнями мільярдів доларів США і, зрозуміло, мають тенденції до зростання. Це багатство особливо відчутне у наш час, коли на планеті, за даними ООН, від голоду потерпає понад мільярд людей.
У Миколаївській області обліковується 1,7 млн. га чорноземів. Однак 70% обласних площ, які представлені південними чорноземами, із року в рік деградують. Чому так стається? На мою думку, в першу чергу, через відсутність регулювання існуючого ринку земель сільськогосподарського призначення. Із року в рік знецінюються регіональні активи, що не дозволяє громадянам України – власникам землі і регіональній громаді в цілому отримувати належні прибутки від використання даного Богом природного ресурсу.
Оскільки власність на землю передбачена статтею 13 Конституції України, то фахівцям-оцінювачам земель півдня України протягом 10-річного мораторію на землі товарного сільськогосподарського виробництва не вдається зрозуміти економічний сенс мораторію на ці землі з боку суспільства. На жаль, єдиним стабільним показником на практиці ми бачимо, як майже 200 тисяч селян – власників паїв Миколаївської області, володіючи матеріальним активом за дуже скромними оцінками у 10 млрд. грн. (еквівалент – понад 1 млрд. у. о.), стабільно знаходяться за межею бідності!
Можливо, тут задіяне наше національне «чого бідний – бо дурний»? Проте назвати бідним селянина сьогодні можна лише завдяки зведенню питання гарантування державою прав його власності на землю до політичної заборони розпорядження цими землями у цивілізований ринковий спосіб.
Ці слова я хочу обгрунтувати фактами. Середній розмір частки паю по Миколаївській області становить 6,9 га. За попередній рік орендна плата (за використання заблокованих мораторієм сільськогосподарських земель) коливалася на рівні від 1,4 до 2,3 тис. грн. І, як не дивно, – це так званий спеціальний вид розміру плати за землю, який є наслідком адміністративного регулювання Президентом України. Ринкове середовище є жорстким, але справедливим. На пропозицію здавати в оренду та орендувати землі «зі зв’язаними правами та руками» – маємо доволі адекватний ціновий попит. Крім того, інші складові доходу товаровиробників від використання регіональних товарних земель утікають (у прямому та переносному сенсі) куди завгодно, крім місцевих бюджетів усіх рівнів.
Під поняттям «зі зв’язаними правами та руками» маю на увазі:
– сам мораторій;
– застарілість даних радянського періоду щодо бонітету ґрунтів та їх економічної оцінки;
– недосконалість нормативно-методичної бази оцінки земель;
– примусово встановлені середньо-статистичні 3% неринкової бази оцінки (нормативної грошової оцінки).
Жебрацький розмір орендної плати за безцінні світові чорноземи, які є власністю селян, то наслідок класичного чиновницького (вислів за А.П. Чеховим) «удовлетворить просьбу отказом», у нашому випадку – мораторієм.
Науковими розробками та дипломними роботами студентів-випускників аграрних вишів протягом останніх п’яти років ми неодноразово доводили, навіть на застарілих даних економічної оцінки, що вартість одного гектара земель товарного сільськогосподарського виробництва південних чорноземів має дорівнювати еквіваленту якнайменш від 5,0 до 8,0 тис. у. о.
Нескладно вирахувати, що у повноцінних ринкових відносинах ліквідний актив (земля) у попередні п’ять років дозволяла б отримувати щорічно (!) майже 200 тисячам селян Миколаївської області оренду на рівні від 4,0 до 8,0 тис. грн. за пай. А місцеві бюджети мали би гідне наповнення від сплати податків товаровиробників, зобов’язаних у ринковий спосіб, на законодавчому рівні зареєструватися в межах місцевих рад. Таким чином, уже сьогодні знайшлися би кошти у місцевих радах на отримання додаткових доходів від проведеної інвентаризації, впорядкування (розмежування, оцінки тощо) та організації територій сільськогосподарських районів.
Наведені мною факти – не наукова фантастика, а буденна практика, яка потребує щоденної наполегливої праці: по-перше, на законодавчому рівні, і вже по-друге, біля землі.
Людство не винайшло і, впевнений, що у найближчі кризові роки (зростаючої продовольчої кризи) не винайде іншого шляху – крім ринкового – залучення земель до економічному обігу.
Єдине, що може з економічної точки зору піднести нашу державу на відповідний рівень, – це регуляторна роль владних інститутів, які історично та за Конституцією України зобов’язані її забезпечити. Ми бачимо реальну політичну стабільність влади, її волю та бажання забезпечити розвиток економічної незалежності України. І це вселяє впевненість в успішне проведення земельної реформи.
Є, було і буде багато проблем правового, організаційного, методичного та кадрового забезпечення української земельної реформи. Але є набагато більша проблема і вона пов’язана саме з відсутністю політичної відповідальності українського суспільства в цілому (влади, науковців, істориків, фахівців, громадян тощо).
На мою думку, потрібно бути вдячним долі за те, що саме нам випадає історичний шанс докласти можливих та неможливих зусиль для стабілізації земельного питання, створення заможного життя для наступних поколінь українців на рідній землі.
Анатолій КОЛОСЮК, директор ДП «Миколаївський інститут землеустрою», почесний землевпорядник України

(Газета "Рідне Прибужжя", 11.08.2011 р.)