Відповідно до Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції України).
Права людини представляють собою певні можливості людини, необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, які об’єктивно визначаються досягнутим людством рівнем розвитку і мають бути рівними для усіх людей.
Права людини мають визначатися державою й закріплюватися у законодавстві. Визнання державою прав людини шляхом закріплення їх у Конституції чи в іншому законі є не тільки формальним (процедурним) моментом, але також має досить конкретну соціальну цінність для їх реалізації. Річ у тім, що хоча права людини не “даруються” державою і їх виникнення не залежить від її волевиявлення, але визнання, забезпечення й захист прав свобод людини є однією з основних функцій демократичної держави, що потребує їх формулювання на законодавчому рівні.
Права людини як фундаментальні, абсолютні, невід’ємні права, які притаманні людині від народження, їх об’єм і зміст не залежить від того, громадянином чи підданим якої держав є людина. Серед них — право на життя, фізичну і моральну недоторканність. Особисту свободу і безпеку, свободу віросповідання та ін.
Права громадянина, які випливають із факту правової належності людини до певної держави — громадянства бо підданства. Це ті права, які людина може реалізувати тільки перебуваючи у певному правовому зв’язку з певною державною.

Л. А. Дмитренко, начальник відділу Держземагентства у Веселинівському районі.

(Газета “Зоря”, 12.12.2013 р.)