Саме цій темі була присвячена наша розмова з начальником управління Держкомзему у Первомайську Іваном ЛЮТКЕВИЧЕМ. Основні її напрямки базувалися на питаннях реєстрації правоустановчих документів, присвоєння кадастрових номерів, контролю за використанням земель, співпраці з міською радою та місцевим самоврядуванням.
Було також прокоментовано основні положення щойно прийнятого закону України “Про Державний земельний кадастр” та законопроект “Про ринок земель”.
У принципі, питання досить об’ємні, — сказав Іван Григорович, — але хотілося б сконцентрувати увагу на тих змінах законодавства, які турбують громадян. У першу чергу — це реєстрація правоустановчих документів на землю. З 01.01.11 року функції з реєстрації правоустановчих документів перейшли від державного підприємства “Центр державного земельного кадастру” кадастрового центру до територіальних органів Держкомзему, у тому числі й нашого. Одночасно виникло ряд суттєвих перешкод у застосуванні цього закону, зокрема, при проходженні обмінних файлів та передачі поземельних книг, без яких неможливо зробити запис у книгу записів державної реєстрації від центру Державного земельного кадастру. Ця процедура діє. Протягом місяця зареєстровано 144 державних акта на право власності на землю, 49 договорів оренди землі, 2 державних акта на право постійного користування землею. Та ще близько 300 знаходяться в черзі на реєстрацію. Процедура реєстрації досить складна і багатоступенева, починаючи від заяви на проведення реєстрації, оплати за реєстрацію, введення до бази даних поземельної книги, а потім до 5 журналів з реєстрації. Враховуючи це, ми можемо реєструвати щодня лише 10-13 документів, тобто на кожну людину витрачаємо приблизно 40 хвилин часу.
З нового року, у відповідності до закону “Про реєстрацію майнових прав та їх обмежень”, ця процедура здійснюватиметься окремим державним органом, який буде реєструвати права як на земельні ділянки, так і на нерухомість, що тут розміщена. Тобто те, що робить зараз МБТІ.
Наступне питання — присвоєння кадастрових номерів. Для того, щоб присвоїти кадастровий номер, потрібно внести запис у поземельну книгу. Для цього необхідно мати акт відновлення або встановлення меж, кадастровий план та акт прийому-передачі межових знаків. Раніше ці документи не готувалися. Тож зараз, щоб присвоїти кадастровий номер, потрібно підготувати технічну документацію щодо відновлення меж у натурі. А це — час і, відповідно, затрати. Тому що цю роботу виконують ліцензовані землевпорядні організації. Щодо тих документів, які виготовлені у 2000-2002 роках, то їм необхідна на додачу поземельна книга, яку центр державного земельного кадастру до цього часу не передав. Тож, землевпорядні організації, що працюють у місті, відновлюють ту документацію, частково, готуючи поземельну книгу. Але це також час і затрати.
Нас нерідко запитують і про те, як бути, якщо перехід права власності на землю відбувся відповідно до дарування чи договору купівлі-продажу? Скажу так — якщо державний акт є, то можна не переоформляти цей документ, а внести відмітку в ньому.
На сьогоднішній день функції щодо контролю за використанням земель і їх охорону покладені на територіальний орган Держкомзему, і це також надзвичайно складне питання, бо не врегульоване законодавчо.
Не зважаючи на те, що наша установа є окремим органом виконавчої влади, без співпраці з місцевим самоврядуванням, будувати земельні відносини фактично неможливо. Адже розпорядитися землями належить саме місцевому самоврядуванню. Виходячи з цього, ми тісно співпрацюємо з міською владою. Результатом цієї співпраці стало введення нормативно-грошової оцінки земельних ділянок з 1.01.2009 року. І вже маємо результати цієї діяльності, який я особисто оцінюю позитивно. Нормативно-грошова оцінка фактично зросла втричі, а це дає змогу місцевому самоврядуванню поповнювати бюджет власних надходжень. Ці кошти продуктивно витрачаються на ті ж самі ремонти шкіл, садочків, дахів, інші потреби житлово-комунального господарства, вирішення проблем з благоустрою.
Цього року заплановано закінчити роботи з інвентаризації земель на території міста і за його межами. Упевнений, що при завершенні цих робіт взагалі врегулювання земельних відносин стане на ту основу, де можна бачити конкретну картину. Проводиться також робота щодо розмежування державної та комунальної і власності. Зі зміною податкового законодавства внесено ясність щодо плати за землю до того чи іншого бюджету. Якщо раніше 75 відсотків надходило до місцевого бюджету, а 25 – до обласного та державного, то сьогодні всі платежі надходять до місцевого бюджету.
Основні три питання, що я назвав: нормативно-грошова оцінка, інвентаризація земель та їх розмежування постійно знаходяться під контролем управління. Нас у цьому підтримує міська рада, яка чітко розуміє, що після завершення робіт місто отримає очікуваний результат. Щоправда, не врегульованим залишається питання щодо малих архітектурних форм. Гальмує його розв’язання офіційна відміна відповідної постанови Кабінету Міністрів 2008 року. Залишається відкритим і питання про вільні земельні ділянки для здійснення комерційних відносин, оскільки є невідповідності у діючому законодавстві. Та, врешті-решт, попри всі непогодження, наша служба налаштована працювати продуктивно, оперативно розв’язуючи всі проблеми, з якими звертаються до нас жителі міста.
Окремо хотілося б торкнутися щойно прийнятого Закону України “Про державний земельний кадастр” та законопроекту “Про ринок земель”. 7 липня ц.р. Верховна Рада України ухвалила закон “Про державний земельний кадастр”. Це один із двох законодавчих актів, що разом із законом “Про ринок земель” має стати основою для формування ринку земель в Україні. Відповідно до цього закону, Державний земельний кадастр — єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах Державного- кордону України.
Важливо, що цей документ передбачає обов’язковість внесення відомостей про всі земельні об’єкти. Одним із базових принципів ведення кадастру є відкритість та доступність відомостей, загально прийняті механізми отримання, поширення і зберігання інформації. Закон України “Про Державний земельний кадастр” складається з семи розділів і містить 41 статтю. Змінено сутність та чітко визначено процедуру здійснення державної реєстрації земельної ділянки. Законом вперше визначений виключний перелік документації з землеустрою та оцінки земель, яка є підставою для внесення даних до Державного земельного кадастру. Визначено також, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює ведення Державного земельного кадастру, а його територіальні органи забезпечують виключно аналіз поданої документації та внесення усіх відомостей про земельну ділянку.
Законом також передбачена відміна з 2013 року державних актів на право власності на земельні ділянки. Їх замінить свідоцтво про право власності.
Стосовно законопроекту “Про ринок земель”, розроблений урядом, то він зареєстрований у Верховній Раді 19 липня 2011 року. Його передано на розгляд профільного комітету Верховної Ради України.
Згідно цього проекту купуватися і відчужуватися можуть земельні ділянки державної і комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об’єктами. А крім того — земельні ділянки громадян та юридичних осіб, права на земельні частки (паї), права оренди на встановлений термін, емфітевзис (право користування чужою землею для сільськогосподарських потреб) та суперфіцій (право користування чужою землею для забудови). Купуватися і відчужуватися можуть і частки у праві спільної власності на землю.
Той, хто бажає продати свою ділянку (пай), повинен опублікувати у газеті оголошення, вказавши бажану ціну. Охочі купити ділянку повинні письмово заявити про це протягом місяця і внести вартість у депозит нотаріуса.
Далі, якщо серед бажаючих придбати є держава в особі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів (щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів) та органи місцевого самоврядування (щодо земельних ділянок, розташованих в межах населених пунктів), то вони й купують.
Якщо держава не виявила такого бажання, наступним розглядається орендар чи користувач чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Якщо ж і він не виявив бажання купити, тоді розглядаються заяви власників суміжних земельних ділянок сільськогосподарського призначення, потім — заявки решти громадян.
Тепер щодо обмежень в обігу землі сільськогосподарського призначення. Їх набувати у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за цивільно- правовими договорами можуть лише громадяни України, фермерські господарства, держава та територіальні громади. Іноземці не можуть стати власниками сільгоспземель за цивільними договорами. Дарувати земельні ділянки сіпьгосппризначення, які перебувають у приватній власності, можна лише членам сім’ї, державі або територіальній громаді.
Встановлено граничні максимальні площі земельних ділянок для ведення товарного сільгоспвиробництва, які можуть перебувати у власності однієї особи. Їх площі залежать від різновиду природно-сільськогосподарської зони. У Поліссі це — 1500 гектарів, у Лісостепу — 1750 га, у степу — 2100 га, у Карпатській гірській області — 900 га. У випадках успадкування землі ці норми можуть бути перевищені.
Гранична максимальна площа земельних ділянок, що перебувають у власності однієї особи (але розташованих в різних природно-сільськогосподарських зонах) не може перевищувати 2100 гектарів.
Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб за проектом можна буде віддати у заставу. Строк договору про право користування земельною ділянкою для сільгосппотреб не може бути менше 20 років і перевищувати 50 років. Розмір плати за користування не може бути менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік.
За сучасних умов, коли громадяни мають у власності земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва чи паї, але розпорядитися ними не можуть, виникає просто абсурдна ситуація. Може хтось хоче подарувати землю своїм дітям чи онукам, обміняти на інше майно тощо… Але як? Адже, нині встановлений в Україні мораторій, тобто заборона, на відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення шляхом їх продажу, обмежує права власників земельних ділянок, які закріплені пунктом 1 статті 90 Земельного кодексу України. Ця стаття, до речі, встановлює, що власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, під заставу. Існування мораторію, повторюся, стримує створення цивілізованого земельного ринку, не вирішує існуючі проблеми, а призводить до нагромадження нових.
Прийняття Закону України “Про ринок земель” вирішить всі ці питання та призведе до створення цивілізованого та прозорого ринку землі у нашій державі.

Записали Софія РУСЬКИХ, Анна БЕРЕЖНА

(Газета “Вісник Первомайська”, 10.08.2011 р.)