Щорічним Посланням Президента України до Верховної Ради України «Модернізація України – наш стратегічний вибір» визначено, що реформування земельних відносин і заснована на ньому перебудова всієї системи організації аграрного виробництва мають особливе значення як щодо створення умов для ефективного використання потужного ресурсу зростання національної економіки, так і щодо поліпшення умов життя та праці значного прошарку населення України.
За час проведення земельної реформи, яка триває в Україні з 1990 року, відбулася демонополізація державної форми власності на землю. Об’єктом реформування стали землі майже 12 тисяч господарств, а 6,91 мільйонів селян набули право на земельну частку (пай). Наближається до завершення процес видачі державних актів на право власності на землю власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай). У той же час, суцільна парцеляція сільськогосподарських земель та їх розподіл серед колишніх працівників колективних сільськогосподарських підприємств не змогли стати основою для сталою соціально-економічного розвитку аграрної сфери і індивідуальних (сімейних) форм ведення сільського господарства.
Попри те, що основні соціально-економічні ризики щодо запровадження повноцінного ринку земель сільськогосподарського призначення пов’язуються із надмірною концентрацією земель, доступом іноземних юридичних і фізичних осіб, законодавче регулювання здійснюється у неадекватний спосіб: замість обмеження прав покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення фактично обмежуються права селян – власників земельних ділянок щодо розпорядження нерухомим майном, яке перебуває у їх приватній власності.
Негативними наслідками продовження мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення є:
стримування оптимізації сільськогосподарського землеволодіння та землекористування, неможливість поліпшити технологічні умови використання сільськогосподарських земель внаслідок нераціональних розмірів землеволодінь, черезсмужжя, вкраплення дрібних ділянок інших власників у масиви земель господарств тощо;
концентрація більшої частини земель сільськогосподарського призначення у власності найменш економічно активної частини сільського населення – пенсіонерів та осіб перед- пенсійного віку, які не мають належних професійних знань та фізичних можливостей займатися землеробством;
отримання земельних ділянок сільськогосподарського призначення у спадщину особами, котрі проживають у містах, інших країнах, і не мають наміру займатися сільськогосподарським виробництвом й управляти земельними активами, що призводить до невикористання земель сільськогосподарського призначення;
блокування процесів створення крупнотоварних господарств ринкового типу, що в умовах завершення процесів інтеграції України до СОТ кардинально знижує конкурентоспроможність вітчизняного сільського господарства на світових ринках;
зниження інвестиційної привабливості сільського господарства України, що пов’язане з підвищенням ризику інвестицій внаслідок неможливості кредитування сільськогосподарських товаровиробників під заставу земельних ділянок.
Прийняття Закону України «Про ринок земель» має стати головним кроком на шляху визначення організаційно-правового механізму запровадження регульованого ринкового обігу земель сільськогосподарського призначення, попередження збезземелення селян, підвищення ліквідності землі як економічного активу, визначення порядку проведення земельних торгів.

П. Гета
начальник відділу Держкомзему у Новоодеському районі

(Газета "Промінь", 30.04.2011 р.)