Сівозміна полягає у чергуванні різних культур у часі й просторі та забезпечує більш сприятливі умови для загального росту і розвитку рослин, підвищення врожайності та якості врожаю без додаткових витрат на добрива, зрошення, обробіток посівів. Запровадження сівозмін також є гарантією раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель. Водночас згідно із п. 18 Перехідних положень Земельного кодексу України на період до 1 січня 2015 року зазначені вимоги поширюються лише на тих власників та користувачів, які використовують земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею більш як 100 га.
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про землеустрій» від 22 травня 2003 року проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, розробляються з метою організації сільськогосподарського виробництва і впорядкування сільськогосподарських угідь у межах землеволодінь та землекористувань для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів. Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, визначають: а) розміщення виробничих будівель і споруд; б) організацію землеволодінь та землекористувань з виділенням сівозміни, виходячи з екологічних та економічних умов, формування інженерної та соціальної інфраструктури; в) визначення типів і видів сівозміни з урахуванням спеціалізації сільськогосподарського виробництва; г) складання схем чергування сільськогосподарських культур у сівозміні; ґ) проектування полів сівозміни; д) розробку плану переходу до прийнятної сівозміни; е) перенесення у натуру (на місцевість) запроектованих полів сівозміни. Порядок розробки проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Законом України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року передбачено запровадження нормативів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів, серед яких визначені й нормативи оптимального співвідношення культур у сівозмінах у різних природно-сільськогосподарських регіонах. Такі нормативи встановлюються для досягнення високих і стабільних урожаїв та запобігання виснаженню і втраті родючості ґрунтів внаслідок ґрунтовтоми. Нормативи оптимального співвідношення культур у сівозмінах визначають структуру посівних площ для різних природно- сільськогосподарських регіонів та перелік установлених культур для вирощування у цих регіонах.
Допустимі нормативи періодичності вирощування культури на одному і тому самому полі становлять:
– для озимих жита і ячменю, ячменю ярого, вівса, гречки — не менш ніж через один рік;
– для пшениці озимої, картоплі, проса — не менш ніж через два роки;
– для кукурудзи в сівозміні або на тимчасово виведеному із сівозміни полі — протягом двох-трьох років поспіль;
– для багаторічних бобових трав, зернобобових культур (крім люпину), буряків цукрових і кормових, ріпаку озимого і ярого — не менш ніж через три роки;
– для льону — не менш ніж через п’ять років;
– для люпину, капусти — не менш ніж через шість років;
– для соняшнику — не менш ніж через сім років;
– для лікарських рослин (залежно від біологічних властивостей) — один-десять років.
Невиконання вимог законодавства щодо дотримання сівозмін може мати своїм наслідком ґрунтовтому — порушення біоенергетичного режиму фунтів та різке зниження урожайності сільськогосподарських культур внаслідок їх беззмінного вирощування або частого повернення на попереднє поле сівозміни, що призводить до погіршення якісного стану ґрунтів, накопичення у ґрунтах специфічних хвороботворних мікроорганізмів та насіння бур’янів.
З метою створення належних правових гарантій охорони земель сільськогосподарського призначення у ст. 211 Земельного кодексу України передбачено юридичну відповідальність за використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь. Санкції за зазначені правопорушення визначені у ст. 55 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідно до ч. 2 якої використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених у випадках, визначених законом, проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Необхідно зазначити, що згадана норма Кодексу України про адміністративні правопорушення набрала чинності з 1 січня 2013 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів» від 4 червня 2009 року зі змінами від 1 червня 2010 року.