Земельна реформа є однією з ключових у програмі економічних перетворень Президента та Уряду України. Трансформації у сфері земельних відносин розпочалися разом з незалежністю України і тривають уже понад 20 років, але, на жаль, досі багато проблем так і залишилось невирішеними.
Президент України поставив перед Урядом завдання нарешті завершити земельну реформу і вирішити багато наболілих питань у цій важливій сфері, пріоритетними серед яких є:
– створення земельного кадастру;
– розмежування земель державної та комунальної власності;
– інвентаризація земель;
– встановлення меж населених пунктів;
– введення комфортного обслуговування громадян з реєстрації і видачі державних актів.
Завершальним етапом земельної реформи стане зняття мораторію і введення ринку земель сільськогосподарського призначення. Протягом останнього року реалізація земельної реформи активізувалася.
Черговим кроком до завершення реформування земельної сфери стало те, що нещодавно Верховна Рада України ухвалила Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності”.
У Законі, зокрема, передбачено, що землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; наділи, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, а також усі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності.
Згідно із Законом у державній власності залишаються: земельні ділянки у межах населених пунктів, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна державної власності; наділи, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, ділянки Національної академії наук України, державних галузевих академій наук, а також ті, які належать до земель оборони. Крім того, у державній власності залишаються: земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; землі зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності.
Законом встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать: земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; наділи, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна державної власності, а також ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об’єктів у комунальну власність.
До земель комунальної власності, які не можуть передаватися у державну власність, належать: земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об’єктів у державну власність.
Економічна вигода та практичний зиск для громадян від активізації нормотворчої діяльності у сфері земельних відносин очевидні. Майже за 10 років розмежовано менше одного відсотка земель. Це пов’язано з тим, що нині діюча процедура є складною і, крім того, надзвичайно вартісною. Вона потребує понад 2,5 млрд бюджетних коштів. Нова процедура розмежує землі одномоментно з прийняттям закону і заощадить мільярди гривень. Пропонується визнати комунальними всі землі в межах населеного пункту, крім приватної землі, і ділянок, на яких знаходяться державні об’єкти. І навпаки.
Крім того, для сільських населених пунктів, стосовно визначення меж, знижується рівень прийняття рішення з обласної до районної ради. А у тих випадках, коли межі сіл не змінюються відповідно до проведених ще на початку 90-х років проектів формування територій, можна буде закріпити межі без розробки генерального плану, заощадивши сільраді кількасот тисяч гривень.