Основні принципи раціонального використання та охорони земельних ресурсів, які є фундаментом державної ідеології та ефективної земельної політики, без яких неможливо здійснювати трансформаційні процеси, відображені в Законі України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року.

В цьому законі чітко визначено, що власники землі і землекористувачі, суб’єкти земельних прав зобов’язані ефективно використовувати землю за цільовим призначенням, застосовувати природоохоронні технології виробництва, підвищувати родючість землі, не допускати погіршення екологічної ситуації на території внаслідок виробничо-господарської діяльності.

У сучасних умовах стан використання земельних ресурсів району не завжди відповідає вимогам охорони, оскільки в результаті антропогенної діяльності порушено екологічно-безпечне природокористування, в першу чергу порушено допустиме співвідношення площ угідь, зокрема ріллі, пасовищ, сінокосів, земель водного та лісового фондів.

Така господарська освоєність земельного фонду, без належних заходів щодо його охорони і відтворення як виробничого ресурсу та важливої складової навколишнього природного середовища призвела до прогресуючої деградації земель.

Необхідно також вирішити проблему створення системи протиерозійного і протипаводкового захисту з урахуванням необхідності охорони екосистеми, природних ландшафтів та об’єктів культурної спадщини.

На сьогодні втрачена можливість застосування проектів землеустрою з контурно-меліоративною організацією території, що в кінцевому результаті призвело до масового порушення сівозмін, ґрунтозахисних систем землеробства.

Тому постала необхідність впровадження екологічно й економічно обґрунтованих систем ведення сільського господарства, адаптованих до місцевих умов, уведення науково обґрунтованих ґрунтозахисних сівозмін, елементів біологізації землеробства, прогресивних технологій збереження та відтворення родючості ґрунтів.

Не в повній мірі виконуються положення ст. 166 Земельного кодексу України та Закону України «Про охорону земель» щодо рекультивації порушених земель.

Одною з важливих проблем є відсутність схем землеустрою із техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель, що в значній

2

мірі не дає можливості забезпечити планомірність і максимальну ефективність здійснення відповідних охоронних заходів.

Ще одним аспектом програми, який необхідно вирішувати і який є важливим елементом використання й охорони земель є розробка робочих проектів землеустрою, реалізація (впровадження) яких забезпечить поліпшення стану земель усіх категорій і природного довкілля, врегулює господарську та інші види діяльності у сфері збереження і раціонального використання земель в регіоні.

17 червня 1994 р. в м. Париж, Франція, була прийнята Конвенція ООН про боротьбу з опустелюванням (далі – Конвенція), яка набрала чинності 26 грудня 1996 р.

Цей день міжнародна спільнота відзначає як Всесвітній день боротьби з опустелюванням.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 19 грудня 2007 р. № 62/195 було проголошено Декаду ООН щодо боротьби з опустелюванням (2010 – 2020 роки).

Конвенція є однією з найбільших міжнародних угод природоохоронного спрямування поряд з Конвенцією ООН про біологічне різноманіття та Рамковою конвенцією ООН про зміну клімату. Разом вони складають три так звані Ріо – Конвенції, що були узгоджені під час Всесвітнього саміту зі сталого розвитку, який проходив у 1992 р. в місті Ріо-де-Жанейро, Бразилія.

Не дивлячись на назву, Конвенція ООН про боротьбу з опустелюванням не стосується процесу утворення чи розширення пустель як таких. Її метою є консолідація світових зусиль для боротьби з різними видами деградації земель під впливом природних та антропогенних чинників.

Саме тому, в 2002 році Україна приєдналася до Конвенції (Закон від 4 липня 2002 року № 61-IV).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2002 року № 1371 «Про порядок участі центральних органів виконавчої влади у діяльності міжнародних організацій, членом яких є Україна» центральним органом виконавчої влади, відповідальним за виконання зобов’язань, що випливають із членства України у Конвенції, визначено Мінприроди.

19 липня 2006 року постановою Кабінету Міністрів України № 998 було затверджено Порядок збирання, використання, поширення інформації про опустелювання та деградацію земель.

Структура земельного фонду Миколаївської області

Із 2458,5 тис. га земельного фонду області 2055,0 тис. га займають землі сільськогосподарського призначення, до числа яких входять 2007,1 тис. га сільгоспугідь, 1698,9 тис. га з яких – рілля.

3

Земельний фонд по основних видах угідь станом на 01.05.2013

Види основних земельних угідь та економічної діяльності	Площа земель станом на 01.05.2013
	всього, тис. га	% до загальної площі області
Сільськогосподарські землі	2055,0	83,6
Ліси та інші лісовкриті площі	124,2	5,1
Забудовані землі	98,6	3,9
Відкриті заболочені землі	21,1	0,9
Відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (кам’янисті місця, піски, яри інші.	30,8	1,3
Води (території, що покриті поверхневими водами)	128,8	5,2
Інші землі	0,0
Разом	2458,5	100

Особливості гідрометеорологічних процесів

Миколаївська область утворена 22 вересня 1937 року. Обласний центр – м. Миколаїв.Територія області становить 24,6 тис.кв.км. або 4,07 вiдсотка території України. Область розташована в нижній течії річки Пiвденний Буг. Територiя її витянута з пiвночi на південь на 204 км та з заходу на схід на 220 км. Область розташована в межах природних зон і підзон:

– лісостеп Правобережний;

– степ Пiвнiчннй Правобережний;

– степ Пiвденний посушливий Правобережний;

– степ Сухий Причорноморський.

До лісостепу входить Кривоозерський та частина Первомайського району. До степу Пiвнiчного входять Врадiївський, частина Первомайського, Арбузинський, Братський, Доманівський, Вознесенський, Веселинівський, Єланецький, Новобузький, Казанкiвський райони. До степу Пiвденного входять Баштанський, Березнегуватський, Снігурівський, Жовтневий райони та північна частина Березанського. До степу Сухого входять Очаківський та південна частина Березансъкого і Миколаївського районів.

Область межує з Одеською, Кiровоградською, Дніпропетровською, Херсонською областями. Частину західного узбережжя омиває Тилiгульський лиман, південну – Чорне море та Дніпровсъкий лиман.

Населення області становить 1251,5 тис.чоловік. У містах мешкає 831,3 тис.чол. (66,42 відсотка), в селах – 420,2 тис.чол. (33,6 відсотка). В цiлому бiльша щiльність населення в районах степу, менша – в районах лiсостепу.

4

Щiльнiсть населення – 51 особа на 1 кв.км.

В областi 5 мiст обласного i 4 мiста районного значення, 19 сiльських районiв, 17 селищ мiського типу, 896 сільських населених пунктів.

Клiмат областi континентальний, дуже теплий, посушливий.

Середньорiчна температура повітря – 8-10 С⁰. Середньомiсячна температура найбiльш теплого мiсяця (липня) – +21,2 – 22,9 С⁰, найбільш холодного (січня) – мiнус 3,2, мiнус 5 С⁰. Абсолютний максимум температури- + 33 С⁰, абсолютний мінімум – мiнус 33 С⁰.

Тривалiстъ безморозного перiоду – 160-205 днiв, вегетаційного – 215-225 днiв.

Переважаючими вiтрами в холодний перiод є пiвнiчно-схiдні, в теплий – пiвнiчно-західні, з середньорiчною швидкiстю 4-5 м/сек. В окремi роки, особливо ранньою весною, швидкiстъ вiтру набуває значної сили (понад 15 м/сек). Інколи вітри переходять у пиловi бурi, видуваючи грунт та пошкоджуючи сільськогосподарськi культури. Число днiв з сильним вiтром 10-20 днiв, а з пиловими бурями – 2 днi.

Сума опадiв за рiк – 330-470 мм. Найбiльша кiлькiсть опадів випадає на червень, найменша – на березень. Основна частина опадiв (70 відсотків) випадає в теплий перiод року, переважно у виглядi злив, які спричиняють полягання посiвiв, створення грунтової кірки i викликають водну ерозiю грунтів.

Снiговий покрив, особливо в пiвденнiй частинi областi, нестiйкий, середня висота його в перiод найбiльшого нагромадження (лютий) досягає 3-6 см.

Кількiсть днів зі снiговим покривом – 40-60. Промерзання ґрунту починаться в перших числах грудня i складає 38-43 см. Максимальна глибина промерзання – 120-140 см., мiнiмальна – 10-20 см.

Повне розмерзання ґрунту спостерiгаєгься у серединi березня. Вiдносна вологiсть повiтря за рiк дорiвнює 60-70 відсотків, яка в теплий перiод зменшується до 40 відсотків.

Рельеф областi характеризується як рiвнинно-хвилястий. Пiвнiчна i пiвнiчно-захiдна частини областi розмiщенi на Приднiпровськiй та Волино-Подiльськiй височинах, а пiвденна – на Причорноморськiй низовинi. Загальний нахил територiї областi – з пiвнiчного заходу на пiвденний схiд до узбережжя Чорного моря. Для пiвнiчної та пiвнiчно- захiдної частини областi характерна рівнина, розчленована рiчковими долинами i балками, густота яких складає 0,5-0,7 км/кв.км. Причорноморська низовина являє собою слабохвилясте плато з подами.

Прибережнi смуги лиманiв та самого Чорного моря перетинаються короткими, але широкими та глибокими балками. Густота рiчкової мережi у північнiй частинi низовини становить 0,017-0,23 км/кв.км, пiвденнiй – 0,08- 0,12 км/кв.км.

5

Через територію областi протiкають такі великi річки як Пiвденний Буг, Інгул, Інгулець. Вiсiм рiчок мають довжину понад 100 км, чотири – від 50 до 100 км та десять – вiд 10 до 50 км.

Ухили рiчок незначні, що зумовлює їх повiльну течію. Швидкiсть течiї – 0,1-0,3 м/сек. Русла річок, хвилясто-звивистi, нерозгалужені, характеризуються чергуванням плесiв та перекатiв. Малi рiчки мають незначний рiчннй стiк і велику нерiвномірнiсть протягом року. Влітку на перекатах вони пересихають, вода залишається у вiдокремлиних плесах. Русла рiчок заросли очеретом, осокою, чагарниками.

Заплави рiчок двосторонні, ширина їх рiзна – вiд 0,2 до 3-х км на малих рiчках та вiд 4 до 8 км на великих. Вони переважно сухі, лучнi, рiдше заболоченi. Використовуються пiд кормові угiддя, а в населених пунктах – пiд городи. Поверхня заплав переважно рiвнинна.

У рiчкових долинах i балках побудовано 911 ставкiв та водоймищ, більшість яких має протиерозійне призначення і працює для акумуляції ґрунту при змивних процесах з метою наступного перерозподілу його на території землекористування. В цілому загальна площа їх становить 15 тис.га.

На території областi виділено 2 рiчкових басейни (Пiвденного Бугу та Днiпра) та басейни малих рiчок узбережжя Чорного моря.

Грунтовий покрив у пiвнiчнiй частинi областi представлений переважно

черноземами глибокими, далi на південь – черноземами звичайними та пiвденними, а в приморській смузі – темно-каштановими грунтами на лесових породах.

Серед цих зональних ґрунтів на значно менших площах сформувалися черноземи на щільних глинах, елювії щільних карбонатних та некарбонатних порід, пісках, а також лучно – чорноземні, лучнi та iнші ґрунти.

Чорноземи глибокі на лесових породах мають поширення у Кривоозерському, Врадiївському, та Первомайському районах. Це однi з найбiльш родючих грунтiв області.

Чорноземи звичайнi мало-та середньогумуснi на лесах набільш поширенi в областi i займають майже всю пiвнiчну та центральну її частину. Цi ґрунти мають дещо нижчу родючість, ніж попередні, але все-таки досить високу. Незмитi їх варiанти вiдносяться до категорії особливо цінних.

Чорноземи пiвденнi на лесах сформувалися у пiвденнiй частинi областi i займають майже третину її території. Чорноземи південні бiднiшi на гумус i поживні речовини нiж чорноземи звичайні. Вони в бiльшiй мiрi пiддаються процесам вiтрової ерозії, ніж чорноземи звичайні.

Темно-каштановi залишково – слабосолонцюватi грунти на лесових породах поширенi на крайньому пiвднi областi.

Характерними для цих грунтiв є вираженi ознаки фiзичної солонцюватостi, розпиленнiсть і, як наслiдок, слабка водостiйкiсгь структури,

низька загальна i, некапiлярна пористiсть.

6

Природна рослиннiсть на територiї областi лишилася на схилах, днищах балок та на незначних дiлянках заплав рік, що використовуються як пасовища або сiножаті. Трав’яний покрив, що зберігся, відбиває в дуже змiненему виглядi природну рослинність, під впливом якої формувалися грунти областi. Тут зустрiчаються типчина, тонконiг бульбистий, лобода татарська, тонконiг вузьколистий, пирій повзучий, люцерна, житняк, костриця овеча, молочай, чебрець, полин австрiйський i такі однорічники як стоколос, гусятник малий, конюшина польова, веронiка весняна, роговик український. Влiтку, коли злаки вигорають, у рослинному покривi переважає рiзнотрав’я, представлене найбiльш ксерофiтними видами – гвоздикою, вiниччям розлогим, польовими волошками та полином.

На днищах балок i на заплавах річок, де умови зволоження сприятливi для розвитку вологолюбивої рослинності, ростугь пирiй повзучий, молочай лозовий, осока, тонконіг бульбистий, вузьколистий та iншi. На засолених грунтах заплав ростуть солевитривалi рослини — кермек, астра солончакова, солянка.

Заболоченi дiлянки заплав вкритi зарослями очерету, рогози та осоки.

На подових землях ростуть пирiй повзучий, пирiй подовий, осока, гiрчак подовий, молочай лозовий, спориш, ромашка.

Природної деревної рослинностi на Миколаївшинi майже немає. Тiльки в пiвнiчнiй частині областi трапляються байрачнi лiски.

Охорона та деградація земель

Охорона земель включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Не всі землі сільськогосподарського призначення, в тому числі орні землі, можна залучати до інтенсивного обробітку. Певна частина їх повинна носити обмежений характер.

До таких земель відносяться:

• земельні ділянки, поверхня яких порушена в результаті природних катаклізмів;

• земельні ділянки з еродованими, перезволоженими з підвищеною кислотністю, забрудненими хімічними речовинами та інше.

7

У Миколаївській області кількість еродованих сільськогосподарських угідь, в тому числі ріллі становить 814,8 тис. га, що складає 47,9 % від загальної площі ріллі, в тому числі:

• слабоеродованих – 568,4 тис. га;

• середньоеродованих – 223,6 тис. га;

• сильноеродованих – 22,8 тис. га (таблиця 1).

Таблиця 1 Характеристика еродованості ріллі області
Райони	Еродовані землі
	Всього тис.га	% до загальної площі ріллі	В тому числі
			Слабоеродовані	%	Середньоеродовані	%	Сильноеродовані	%
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Арбузинський	66,8	87,1	55,1	82,5	11,0	16,4	0,7	1,1
Баштанський	37,9	31,8	22,2	58,5	14,6	38,5	1,1	3,0
Березанський	35,0	38,3	27,5	78,6	6,8	19,5	0,7	1,9
Березнегуватський	34,8	35,2	20,8	59,8	12,6	36,2	1,4	4,0
Братський	72,2	80,8	57,5	79,6	13,9	19,3	0,8	1,1
Веселинівський	44,2	50,7	38,1	86,2	5,6	12,6	0,5	1,2
Вознесенський	63,8	69,8	42,3	66,3	19,5	30,5	2,0	3,2
Врадіївський	33,7	66,9	15,9	47,2	15,0	44,5	2,8	8,3
Доманівський	80,7	77,1	45,9	56,8	32,0	39,7	2,8	3,5
Єланецький	44,1	58,2	29,1	65,9	14,1	31,9	0,9	2,2
Жовтневий	13,3	11,9	11,4	85,7	1,9	14,3	0,0	0,0
Казанківський	44,2	42,2	30,6	69,3	12,0	27,2	1,6	3,5
Кривоозерський	38,6	62,3	27,1	70,2	10,1	26,2	1,4	3,6
Миколаївський	32,1	36,8	26,8	83,5	5,0	15,6	0,3	0,9
Новобузький	30,8	32,4	16,9	54,8	13,0	42,3	0,9	2,9
Новоодеський	49,8	48,5	32,6	65,5	15,3	30,7	1,9	3,8
Очаківський	9,8	21,0	6,0	61,2	3,4	34,7	0,4	4,1
Первомайський	62,5	63,1	46,8	74,9	13,5	21,6	2,2	3,5
Снігурівський	19,4	18,4	14,8	76,3	4,2	21,6	0,4	2,1
Всього по районах	813,7	47,9	567,4	69,7	223,5	27,5	22,8	2,8
м.Вознесенськ	0,5	71,4	0,5	100,0	0,0	0,0	0,0	0,0
м.Первомайськ	0,4	66,6	0,3	75,0	0,1	25,0	0,0	0,0
м.Миколаїв	0,2	10,5	0,2	100,0	0,0	0,0	0,0	0,0
Разом по області	814,8	47,9	568,4	69,8	223,6	27,4	22,8	2,8
В Україні	10247,0	100,0	7716,0	76,3	2136,0	20,8	396,0	3,9

8

З усіх еродованих земель площа деградованих та малопродуктивних земель становить 246,4 тис.га (таблиця 2).

Таблиця 2

Площа деградованих та мало продуктивних земель тис. га(ріллі)

п/п	Назва адміністративно- територіальної одиниці	Загальна площа деградованих та малопродуктивних земель, (ріллі) тис. га	З них		В т.ч. підлягають залісненню, тис.га
			деградованих земель, тис. га	мало- продуктивних земель, тис.га
1.	Арбузинський	11,7	11	0,7	0,7
2.	Баштанський	15,7	14,6	1,1	1,1
3.	Березанський	7,5	6,8	0,7	0,7
4.	Березнегуватський	14	12,6	1,4	1,4
5.	Братський	14,7	13,9	0,8	0,8
6.	Веселинівський	6,1	5,6	0,5	0,5
7.	Вознесенський	21,5	19,5	2	2
8.	Врадіївський	17,8	15	2,8	2,8
9.	Доманівський	34,8	32	2,8	2,8
10.	Єланецький	15	14,1	0,9	0,9
11.	Жовтневий	1,9	1,9	0	0
12.	Казанківський	13,6	12	1,6	1,6
13.	Кривоозерський	11,5	10,1	1,4	1,4
14.	Миколаївський	5,3	5	0,3	0,3
15.	Новобузький	13,9	13	0,9	0,9
16.	Новоодеський	17,2	15,3	1,9	1,9
17.	Очаківський	3,8	3,4	0,4	0,4
18.	Первомайський	15,7	13,5	2,2	2,2
19.	Снігурівський	4,6	4,2	0,4	0,4
20.	м. Первомайськ	0,1	0,1	0	0
Разом по області		246,4	223,6	22,8	22,8

Деградовані та малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним підлягають консервації. Консервації підлягають також техногенно забрудненні земельні ділянки, на яких не можливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров’я.

Шляхи і способи розв’язання проблем

Розв’язання проблем, пов’язаних із раціональним використанням і охороною земель зокрема боротьба з опустелювання та деградацією земель передбачається здійснити шляхом:

9

– визначення та зменшення площ земель, зайнятих відкритими розробками та кар’єрами, шахтами, відвалами, териконами, які відпрацьовані та передача вивільнених площ для інших видів використання;

– зменшення змиву і розмиву ґрунтів, а також захисту населених пунктів, сільськогосподарських угідь та виробничих об’єктів від підтоплення і затоплення шляхом будівництва нових та реконструкції існуючих протиерозійних, гідротехнічних, берегоукріплювальних, протизсувних та інших споруд, забезпечення їх надійності;

– впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території;

– впровадження науково обгрунтованих сівозмін, елементів біологізації землеробства, прогресивних технологій збереження та відтворення родючості грунтів і ведення землеробства;

– запобігання деградаційним процесам ґрунтового покриву на найбільш ерозійно небезпечних територіях, зокрема на землях сільськогосподарського призначення, консервація деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених земель;

– створення та відновлення полезахисних лісових смуг, захисних лісових насаджень на землях сільськогосподарського призначення (у ярах, балках, на пісках, уздовж берегів річок, водойм та на деградованих і забруднених сільськогосподарських угіддях);

– розроблення схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель з метою визначення перспективи щодо використання та охорони земель та для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин.

Державна полiтика щодо земель має бути реалiзована шляхом науково обгрунтованого перерозподiлу земель з формуванням рацiональної системи землеволодiнь i землекористувань, з усуненням недолiкiв у розташуваннi земель, створенням екологiчно сталих ландшафтiв та агросистем, iнформаційного забезпечення правового, економiчного, еколого-економiчного i містобудiвного механiзму регулювання земельних вiдносин на всiх рiвнях господарювання.