Відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р. № 1700-VII (далі – Закон) особа (чи член її сім’ї) не може бути звільнена чи примушена до звільнення, притягнута до дисциплінарної відповідальності чи піддана з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу* (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначені на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв’язку з повідомленням нею про порушення вимог закону іншою особою (ч.3 ст. 53 Закону).
Про це заявила колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду України (далі – ВСУ), розглянувши адміністративну справу** за позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, третя особа – Національне агентство з питань запобігання корупції, про визнання протиправними та скасування наказів, визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди.
Позивач, не погодившись із рішенням судів попередніх інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку. За результатами розгляду касаційної скарги ВСУ зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 53 Закону № 1700 особа, яка надає допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривач), – особа яка за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, повідомляє про порушення вимог цього закону іншою особою. Із наведеної норми вбачається, що викривач набуває такого статусу з моменту, коли він здійснив усі залежні від нього дії для повідомлення про порушення вимог Закону іншою особою, щоб відповідна інформація надійшла до адресата.
Суд зазначив, що з моменту набуття особою статусу викривача особа здобуває певний імунітет (ч. 3 ст. 53 Закону № 1700). Водночас такий імунітет не є абсолютним і має певні межі. Так, насамперед повинен бути наявний зв’язок між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону іншою особою.
Наступною обставиною, що свідчить про наявність у викривача імунітету, є те, що він повинен повідомити про порушення саме Закону № 1700, а не іншого закону, і саме тих вимог, які в ньому визначені, у тому числі встановлених ним заборон та обмежень.
Ще одним обов’язковим елементом, за наявності якого особа отримує імунітет викривача, є застосування до неї негативних заходів впливу, перелік яких не є вичерпним.
Суд, зокрема зауважив, що з моменту повідомлення позивачем спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції про вчинення посадовими особами керівного складу Одеської митниці ДФС корупційного правопорушення в останніх виникає суперечність між їхніми приватними інтересами стосовно позивача та службовими повноваженнями, що може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття ними рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання повноважень.
Колегія суддів зазначила, що сам факт участі особи (щодо якої позивач повідомив про скоєння корупційного злочину) в засіданнях дисциплінарної комісії свідчить про наявність конфлікту інтересів та виключає правомірність наказів, прийнятих за наслідками висновків такої комісії, оскільки висновок комісії є передумовою видання наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності чи закриття кримінального провадження.
Суд зауважив, що саме після повідомлення позивачем про факти корупції відповідач вжив до нього ряд негативних заходів впливу, в тому числі видання спірних наказів Одеської митниці ДФС, що вчинялись безпосередньо з метою їх застосування до позивача, а не в інтересах служби.

(матеріали взято з журналу «Держслужбовець» № 9 за вересень 2019 року)
* за матеріалами інтернет-видання «Судова влада» – sud.ua
** із постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 815/2074/18 (адміністративне провадження № К/9901/10664/19, К/9901/10699/19) ознайомитись можна за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83647830