Право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України).

Частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування».

Відповідно до частини 1 статті 25 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність – це здатність фізичних осіб мати цивільні права та обов’язки.

Частина 4 статті 25 Цивільного кодексу України передбачає що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. При цьому розпорядження – це можливість власника речі визначати її фактичну і юридичну долю. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або шляхом відмови від права на річ. Право розпорядження реалізується через припинення або обмеження належного суб’єктові права власності. Наприклад, продаж, дарування, вчинення заповіту або навіть знищення майна.

Відповідно до частини 3 статті 102¹Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

Аналогічні вимоги законодавства продубльовані у частині 3 статті 407 ЦК України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

А тому враховуючи вищенаведені норми право постійного користування земельною ділянкою державної власності не може бути успадковане у порядку  ст. 1225 ЦK України.

Пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Право постійного користування земельною ділянкою не дає права користувачу земельної ділянки розпоряджатися нею, а відповідно спадкоємці не мають права успадкувати її за заповітом або за законом. Держава або територіальна громада була єдиним і неодмінним власником всіх наданих у постійне користування земельних ділянок.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 6-2329цс16, від 23.11.2016 у справі № 6-3113цс15 та у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 468/2462/14, від 25.04.2018 по справі № 399/374/16-ц, 31.10.2018 по справі № 577/3006/16-ц, від 18.03.2019 по справі № 472/598/16-ц.