Найважливіші суб’єктивні права і свободи закріплюються у конституції (основному законі) держави і називаються основними або конституційними правами і свободами. В Конституції України вони розглядаються у Розділі ІІ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”. У юридичній навчальній літературі існує декілька класифікацій конституційних прав і свобод, але суттєво вони не відрізняються.
Найбільш теоретично і практично значущим є поділ основних прав і свобод на:
1. особисті (ст.ст. 27–35, 51–52 Конституції України);
2. політичні (ст.ст. 36–40 Конституції України);
3. економічні (ст.ст. 41–45 Конституції України);
4. соціальні (ст.ст. 46–49 Конституції України);
5. екологічні (ст. 50 Конституції України);
6. культурні (ст.ст. 53–54 Конституції України).
Ця класифікація здійснюється на основі ознак тих сфер суспільних відносин, у яких основні права і свободи реалізуються з найбільшою повнотою та ефективністю.
Особисті (або природні) права й свободи становлять першооснову правового статусу людини і громадянина. Більшість із них мають абсолютний характер, тобто є не тільки невідчужуваними, а й не підлягають обмеженню. Ця група прав і свобод громадян забезпечує недопустимість посягання державних органів, громадських організацій, службових осіб на життя, здоров’я, свободу, честь і гідність людини та недопустимість свавільного позбавлення її життя.
Права людини, гарантовані Конституцією та міжнародними угодами нашої країни, мають бути реалізовані. Один із засобів реалізації прав людини полягає у тому, що їх можна захистити у випадку порушення. 
Реальний захист прав людини належить до найгостріших проблем української дійсності. В останні роки це питання є предметом серйозного наукового аналізу. Конституційне прагнення розвивати і зміцнювати демократичну державу неможливо реалізувати без утвердження в суспільній свідомості і соціальній практиці невідчужуваних прав і свобод людини, нормативного закріплення їх гарантій.
Гарантії основних прав і свобод людини і громадянина становлять собою систему норм, принципів, умов і вимог, які у сукупності забезпечують додержання прав і свобод та законних інтересів особи.
Гарантії реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина – це умови та засоби, принципи та норми, які забезпечують здійснення, охорону і захист зазначених прав, є порукою виконання державою та іншими суб’єктами правовідносин тих обов’язків, які покладаються на них, з метою реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Практична реалізація конституційних прав і свобод забезпечується двома категоріями гарантій. Це, по-перше, загальні гарантії, які охоплюють усю сукупність об’єктивних і суб’єктивних факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення можливих причин і перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав від порушень. По-друге, це спеціальні (юридичні) гарантії — правові засоби і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи “громадян, усуваються порушення прав і свобод, поновлюються порушені права.
До загальносоціальних гарантій відносять: ідеологічні, політичні, економічні, власне соціальні, організаційні.
Політичними гарантіями є суверенітет держави, суворе дотримання її демократичних засад, фактична незмінність її конституційного ладу, закріпленого в Основному Законі України, суворе забезпечення законності і неможливості зловживань з боку політичної влади, відкритість політичної системи і наявність можливостей для вільної діяльності політичних партій та громадських організацій, наявність усіх інших ознак правової держави у їх сукупності.
Формальна наявність політичних гарантій також відображена у Конституції України. Так, відповідно до статей 1, 2, 5, 6, 7, 15, 37 Конституції України наша держава є суверенною і демократичною; носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні виступає народ; державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову; гарантується політичний плюралізм і водночас обмежується діяльність ультрарадикальних партій тощо.
Економічні гарантії знайшли своє відображення у статтях 13, 41, 95 та інших Конституції України. Ними є ринкова економіка, основу якої становлять відносини приватної власності, поєднані зі свободою підприємницької діяльності та ефективним використанням державної власності і дієвою системою державного регулювання економіки, а також ресурсна, фінансова та технологічна незалежність національної економіки від інших країн.
Соціальними гарантіями визнається відсутність будь-якого суспільно-політичного протистояння окремих соціальних верств населення та регіонів України, максимальну зайнятість населення, відсутність тенденцій моральної та духовної деградації в суспільстві.
До організаційних гарантій відносять: структуру, взаємини, матеріально-технічне забезпечення суду та інших органів захисту прав людини і громадянина, загальну ефективність судової та правоохоронної діяльності, рівень кваліфікації суддів та працівників інших правоохороннихорганів тощо.
Правові (юридичні) гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина – це встановлені державою із наданням їм формальної (юридичної) обов’язковості принципи та норми, які забезпечують здійснення зазначених прав та свобод шляхом належної регламентації порядку їх здійснення, а також їх охорони і захисту.
Юридичні гарантії встановлюються державою в Конституції, нормах поточного законодавства, їхньою метою є реальне забезпечення правовими засобами максимального здійснення, охорони й захисту конституційних прав і свобод громадян.
Для забезпечення реалізації та захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція і законодавство України передбачають можливість здійснення громадянами певних дій, а також утворення системи органів держави, призначенням якої є допомога громадянам у реалізації і захисті їх прав. Можливості здійснення громадянами певних вчинків щодо захисту власних прав і свобод і система органів, які захищають і забезпечують ці права та свободи утворюють юридичний механізм захисту прав людини.
      Юридичний механізм захисту прав людини – це можливості здійснення громадянами певних вчинків щодо захисту власних прав і свобод.
Конституція України передбачає можливості здійснення громадянами дій, спрямованих на захист їх прав і свобод, як:
–    захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань;
–    об’єднуватися в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод;
–    проводити збори, мітинги, походи і демонстрації;
–    направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення до органів державної влади;
–    захищати в суді свої права і свободи;
–    звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
–    звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних установ або органів.
Конституційні гарантії складаються із принципів конституційно-правового статусу людини і громадянина, а також із конституційних норм, в яких визначені повноваження відповідних органів державної влади та їх посадових осіб щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина, їх відповідальність, передбачені інші засоби здійснення відповідних прав та свобод людини і громадянина, а також спеціальні права, призначені для найбільш ефективної реалізації інших прав людини і громадянина.
Конституція України досить чітко визначає систему органів та посадових осіб різних рівнів, які повинні захищати права і свободи людини і громадянина.
Це: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, підсистема судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів, Конституційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокуратура, адвокатура, інші правоохоронні органи України.
Так, Верховна Рада України, відповідно до Конституції України, визначає відповідними законами права і свободи людини і громадянина та їх гарантії, громадянство, правосуб’єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, права корінних народів і національних меншин, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров’я, екологічної безпеки, правовий режим власності, правові засади і гарантії підприємництва (частина 1 ст. 92 Конституції України), визначає правові засади вилучення об’єктів права приватної власності (пункт 36 частини 1 ст. 85 Конституції України), призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, здійснює через нього парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, заслуховує його щорічні доповіді про стан до­тримання та захисту прав і свобод людини в Україні (пункт 17 частини 1 ст. 85 Конституції України).
Особливе місце у системі гарантій посідає Президент України. Він зобов’язаний сприяти формуванню відповідних механізмів контролю та забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, а обстоюючи їх, створювати умови нетерпимого ставлення до будь-яких випадків порушення таких прав і свобод.
Основним Законом на Кабінет Міністрів України покладено обов’язок вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (пункт 2 ст. 116 Конституції України).
Місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують додержання прав і свобод громадян на певній території (пункт 2 ст. 119 Конституції України).
Основною ефективною формою захисту прав і свобод є судовий захист. Потреба у судовому захисті закономірно випливає з ускладнення характеру структури економічних відносин, зростанні конфліктності і соціальних протиріч у суспільному житі.
Ст. 8 Конституції України гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої є нормами прямої дії.
Закон прямо не передбачає здійснення захисту прав людини Конституційним Судом, але це випливає із його завдань: гарантувати верховенство Конституції України на всій території держави. Здійснюючи контроль за відповідністю. Основному Закону законів та інших правових актів. Конституційний Суд може визнати їх чи окремі їхні положення неконституційними. Такі акти втрачають чинність, а якщо їх дією було порушено конституційні права та свободи, вони фактично поновлюються.
Діяльність з посилення гарантій захисту прав і свобод людини покладено на інститут Уповноваженого з прав людини, який існує в рамках парламентаризму. Зазначена посадова особа заповнює прогалини і компенсує недоліки судових засобів захисту, парламентського та відомчого контролю за адміністративними органами.
Широкими повноваженнями щодо захисту прав і свобод людини наділена прокуратура України при виконанні функцій нагляду за додержанням і застосуванням законів. Діяльність органів прокуратури по вирішенню заяв і звернень громадян, перевірці сигналів преси та інших засобів масової інформації про порушення законності забезпечує своєчасний і кваліфікований розгляд кожного звернення, всебічну перевірку доводів заявника і прийняття на місці правильного рішення, поновлення порушених прав і законних інтересів громадян, притягнення до відповідальності винних осіб.
Забезпечення прав і свобод громадян неможливе без такого інституту, як адвокатура. Адвокат зобов’язаний здійснювати представництво, сприяти захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх органах, установах, організаціях. Вказана діяльність базується на принципах верховенства права, незалежності, гуманізму, демократизму і конфіденційності.
Гарантування суб’єктивних прав людини органами внутрішніх справ проявляється у забезпеченні особистої безпеки громадян; у своєчасному запобіганні злочинам та адміністративним правопорушенням, швидкому і повному їх розкритті, охороні суспільного порядку та забезпеченні суспільної безпеки; захисті власності від протиправних посягань; наданні правової та організаційної допомоги громадянам, посадовим особам й іншим суб’єктам у здійсненні їх законних прав та інтересів.
Таким чином, можна стверджувати, що в нашій країні  діє система захисту прав людини,  подібна до тієї, що існує у розвинутих демократичних країнах.
На сьогодні коли на сході нашої держави здійснюється антитерористична операція, а учасники АТО ціною власного життя та здоров’я захищають кожен сантиметр рідної землі, приоритетним завданням нашої держави є забезпечення реалізації та захист прав і свобод цих людей.
По-перше, варто зазначити, учасників АТО на сьогодні прирівняно до учасників бойових дій. Згідно п. 19 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до осіб, які належать до учасників бойових дій, віднесено: військовослужбовці (резервісти, військовозобов’язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
По-друге, необхідно окреслити коло законів та підзаконних актів, якими визначається обсяг пільг учасників АТО і членів їх сімей. До таких нормативно – правових актів належать: Закони України: «Про боротьбу з терорізмом», Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про збройні Сили України», «Про Національну Гвардію України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державну прикордонну службу», Постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975  «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
Так, перелік пільг передбачених особам, які належать до учасників бойових дій визначено в статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України “Про оборону України”, зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України “Про оборону України”, особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України “Про оборону України”, які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України “Про оборону України”, зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 18 Закону, Члени сімей військовослужбовців строкової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу мають переважне право при прийнятті на роботу і на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників, а також на першочергове направлення для професійної підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки з відривом від виробництва та на виплату на період навчання середньої заробітної плати.
Дружинам (чоловікам) військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, виплачується за місцем роботи грошова допомога в розмірі середньомісячної заробітної плати при розірванні ними трудового договору у зв’язку з переведенням чоловіка (дружини) на службу в іншу місцевість. При тимчасовій втраті працездатності листки непрацездатності оплачуються дружинам (чоловікам) військовослужбовців у розмірі 100 відсотків середньомісячної заробітної плати незалежно від страхового стажу.
Дружинам (чоловікам) військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, до загального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за віком, зараховується період проживання разом з чоловіком (дружиною) в місцевостях, де не було можливості працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.
Учасники АТО можуть отримати земельні ділянки згідно чинного Земельного кодексу України. Спеціального закону з цього приводу немає. Але є відповідна реакція і позиція держави, яка ґрунтується на тому, щоб надавати такі земельні ділянки першочергово.
Тимчасова окупація Криму та Севастополя, бойові дії в окремих районах Луганської та Донецької областей спричинили небувалу для нашої країни вимушену внутрішню міграцію. Сотні тисячі людей змінили місце проживання та праці. Відповідно у національному законодавстві з’явилося поняття внутрішніх переміщених осіб, почала формуватися відповідна правова база щодо їхніх прав, обо’вязків та пільг.
Так, 20.10.2014 було прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно якого внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Підставами для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для отримання довідки внутрішньо переміщена особа має звернутися до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення за місцем фактичного проживання із заявою про отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі – довідка) видається структурним підрозділом місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення в день подання заяви, підписується та засвідчується уповноваженою посадовою особою цього структурного підрозділу без сплати будь-яких платежів та зборів, включаючи як першу видачу такої довідки, так і в разі повторної її видачі у випадку втрати, пошкодження або з метою продовження її дії.
Термін дії такої довідки становить шість місяців з моменту її видачі.
У випадку продовження дії обставин, що визначені у статті 1 цього Закону, термін дії такої довідки може бути продовжено на наступні шість місяців, для чого внутрішньо переміщена особа має повторно звернутися за фактичним місцем свого проживання до відповідного структурного підрозділу відповідної місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення.
Забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб на отримання документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус визначено статтею 6 зазначеного Закону, так оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, внутрішньо переміщених осіб здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), за місцем фактичного проживання внутрішньо переміщеної особи.
Забезпечується реалізація прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування, соціальні послуги, освіту.
Внутрішньо переміщена особа реалізує своє право голосу на виборах Президента України, народних депутатів України, місцевих виборах та референдумах шляхом зміни місця голосування без зміни виборчої адреси згідно з частиною третьою статті 7 Закону України “Про Державний реєстр виборців”.
Пункт 3 порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 505  передбачає, що грошова допомога особам, які переміщуються, призначається на сім’ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди довільної форми про виплату грошової допомоги цій особі від інших членів сім’ї (далі – уповноважений представник сім’ї) у таких розмірах:
для непрацездатних осіб (пенсіонери, діти) – 884 гривні на одну особу (члена сім’ї);
для інвалідів – прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність;
для працездатних осіб – 442 гривні на одну особу (члена сім’ї).
Загальна сума допомоги на сім’ю розраховується як сума розмірів допомоги на кожного члена сім’ї та не може перевищувати 2 400 гривень.