Україна має могутнiй природно-ресурсний потенцiал. Iз 60,3 млн. га земель нашої держави майже 70,9% (42,8 млн. га) займають сiльськогосподарськi угiддя. З них понад 27 млн га розпайовано мiж 7 мiльйонами власникiв (у середньому пай – близько 4 га).
Ще бiльше – 10 млн га чорноземiв знаходяться у державнiй власностi, але цi землi також розпорошенi по всiй територiї України, а тому не дають належного економiчного ефекту державi. Крiм того, парцеляцiя земель розiрвала єдинi екологiчнi комплекси, вiдокремивши землю вiд водних i лiсових ресурсiв, а також вiд iнфраструктурних об`єктiв. Це стримує розвиток сiльського господарства та аграрного бiзнесу, а також сприяє деградацiї ґрунтiв та iнших екосистем.
Попри колосальний безцiнний земельний ресурс, українське село через вiдсутнiсть дрiбного i середнього агробiзнесу деградує i вимирає.
Так, досi деякi цiлi та завдання земельного реформування, яке триває понад два десятилiття, у зв’язку з браком досконалих iнструментiв регулювання обігу земель в Українi залишаються нездiйсненними.
Завершення земельної реформи передбачає вирiшення цих проблем. Розпорошенi земельнi дiлянки державної власностi необхiдно консолiдувати в ефективнi iнвестицiйно привабливi масиви. З вiдкриттям обігу землi гостро постане питання консолiдацiї земельних дiлянок приватної власностi, адже для ефективного ведення бiзнесу новому власнику необхiдно буде консолiдувати безлiч паїв.