Україна за природно-ресурсним та аграрним потенціалом посідає провідне місце у світі. Однак цей потенціал використовується вкрай неефективно, а агропромисловий комплекс України за рівнем розвитку значно відстає від передових країн світу і ЄС.
Основні проблеми полягають у:
низькій конкурентоспроможності продукції та її невідповідності міжнародним стандартам якості й безпеки;
низькому рівні інвестицій і зростанні залежності від державного фінансування (з 3,3 млрд грн у 2004 р. до 11,2 млрд грн у 2008 р.);
низькій економічній ефективності сільськогосподарського виробництва порівняно з іншими країнами, використанні застарілих технологій;
домінуванні в структурі експорту продукції з низьким рівнем переробки;
катастрофічному падінні родючості ґрунтів і зростанні їх ерозії.
Основною причиною такої ситуації є низька інвестиційна привабливість сектору через:
непередбачуваність адміністративного регулювання цін і обмежень експорту;
неефективні механізми державної підтримки сільгоспвиробництва, що включають захист внутрішнього ринку від імпорту низькоякісної продукції, систему стандартизації, а також санітарних і фітосанітарних заходів, систему субсидування та інших фінансових інструментів підтримки;
відсутність ринку землі сільськогосподарського призначення.
Цілі та завдання
Проведення системних реформ в агропромисловому комплексі має забезпечити технологічне переоснащення галузі перетворення її на ефективний, конкурентоспроможний на внутрішньому й зовнішньому ринках сектор економіки.
Для цього необхідно створити умови для залучення інвестицій, які дозволять підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва. Зокрема слід вирішити такі завдання:
1. забезпечення передбачуваності регуляторної політики держави;
2. удосконалення земельних відносин;
3. удосконалення механізмів державної підтримки сільгоспвиробників;
4. підвищення ефективності державного управління галуззю.
Необхідні кроки
Передбачуваність регуляторної політики можливо досягнути шляхом:
відмови від адміністративного втручання в ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, використання антимонопольного законодавства у випадку різкого коливання цін на сільгосппродукцію;
відмови від будь-яких обмежень експорту сільськогосподарської продукції.
Для удосконалення земельних відносин необхідно:
створення передумов для функціонування ринку землі, зокрема шляхом проведення інвентаризації земельних ресурсів, завершення видачі державних актів на право власності на землю, виділення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості);
удосконалення методичних підходів до грошової оцінки земель різних категорій з метою визначення їх реальної ринкової вартості;
створення електронного загальнодержавного кадастру землі й відповідної земельно-інформаційної бази даних;
створення дієвої інфраструктури ринку землі;
розробка механізмів регулювання ринку землі та ефективного обороту земель сільськогосподарського призначення;
спрощення механізму виділення земельних ділянок під будівництво
Удосконалення механізмів державної підтримки шляхом:
удосконалення системи субсидування для підвищення конкурентоспроможності сектору відповідно до угоди про сільське господарство у рамках СОТ (переорієнтація субсидування на напрями, що відповідають «зеленому ящику» за методологією СОТ);
гармонізація системи стандартизації сільгосппродукції з нормами ЄС;
захист українських товаровиробників від імпорту низькоякісної сільгосппродукції за рахунок використання технічного регулювання, дозволеного СОТ;
розвиток кредитно-фінансових механізмів підтримки сільгоспвиробників, у т.ч. лізингу сільськогосподарської техніки.
Підвищення ефективності державного управління агропромисловим комплексом і ролі місцевих органів виконавчої влади має відбуватися шляхом перерозподілу на користь місцевих органів влади повноважень і коштів, необхідних для реалізації проектів комплексного розвитку сільських територій.
Етапи реформи
створити прозорий ринок земель сільськогосподарського призначення на основі єдиної системи земельного кадастру;
створити ефективні професійні державні служби, які б відповідали за ведення кадастру та реєстрацію прав власності на землю;
гармонізувати систему стандартів і технічного регулювання сільськогосподарської продукції згідно з нормами ЄС.
Індикатори успіху:
підвищення рівня продуктивності праці в сільському господарстві щонайменше на 20 % до кінця 2014 року;
функціонування ринку землі сільськогосподарського призначення.