В кожній цивілізованій країні юридично закріплюються права і свободи громадян та інших суб’єктів права, а також гарантії їх реалізації та способи захисту.
Право на землю включає в себе право власності та право користування землею. Воно гарантується Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та іншими нормативно–правовими актами. В статті 152 ЗКУ передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Тобто суб’єкт права може вимагати усунення тих чи інших перешкод у здійсненні права на землю, не поєднаних з позбавленням володіння земельною ділянкою (наприклад, якщо інші особи неправомірно зводять будівлі, споруди, саджають дерева, чим унеможливлюють підходи, під’їзди до землі власника чи користувача). Так, статтею 104 ЗКУ визначено, що власники землі та землекористувачі можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров’я людей, тварин на повітря, земельні ділянки та інше. Вищевказана стаття містить перелік способів захисту прав на земельні ділянки, який не є вичерпним.
Способи захисту – це дії державних органів у межах їх компетенції, які безпосередньо спрямовані на захист земельних прав громадян. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:
– визнання прав (особа може подати позов до суду про визнання за собою конкретного земельного права у разі, якщо в інших осіб виникають сумніви щодо наявності останнього, наприклад, у випадку втрати правовстановлюючих документів на землю);
– відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (так, наприклад, під час будівництва автомобільних доріг відбувається порушення ґрунтового покриву, який може бути відновлений шляхом рекультивації, вимоги щодо якої визначені в статті 166 ЗКУ);
– визнання угоди недійсною (так, згідно зі статтею 210 ЗКУ угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду. Відповідно до статті 132 ЗКУ угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Згідно зі статтею 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним);
– визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (так, відповідно до статті 21 ЗКУ порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам);
– відшкодування заподіяних збитків (таке відшкодування передбачено за збитки, заподіяні як правомірними діями (наприклад, статтею 156 ЗКУ передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання, встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок тощо. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України), так і неправомірними діяннями (наприклад, в результаті прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований. Згідно зі статтею 1175 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в таких випадках відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів);
– застосування інших, передбачених законом, способів (так, наприклад, відповідно до статті 353 Цивільного кодексу України у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості).