Україна — не перша і не єдина країна у світі, якій доводиться проводити земельну реформу. Над питанням «Кому володіти сільськогосподарськими угіддями?» замислювалися у багатьох державах, де сільське господарство успішно функціонує. Що об’єднує Болгарію, Румунію, Угорщину, Литву та деякі штати США? Те, що земля там перебуває у приватній власності, але іноземцям її не продають. Аналогічну модель планують запровадити і в Україні.
Обмеження на володіння сільгоспугіддями для іноземців тією чи іншою мірою є в більшості країн світу. Так, у Європейському Союзі право на купівлю землі поширюється тільки на громадян країн ЄС, стосовно до всіх інших встановлюються жорсткі перепони.
При цьому в країнах Східної Європи, які пережили трансформацію із соціалізму в капіталізм, тимчасово (в середньому на сім років) встановлено заборону на купівлю землі іноземцями. Навіть громадянами Євросоюзу. Це пояснюється тим, що ціна ріллі в цих країнах значно нижча, ніж у «старих» членів ЄС.
Так, в Угорщині, де мораторій на придбання землі аграрного призначення існує з 2004 року, а торік продовжено ще на три роки, середня ціна гектара коливається від 2,4 до 3,1 тис. євро. Але до закінчення мораторію, за прогнозами експертів, вартість зросте до 5 тис. євро. І зрівняється із середньоєвропейською ціною. В такому разі купівля землі для спекуляцій втратить економічний сенс.
У Литві і Румунії теж аналогічна ситуація: заборону на продаж землі іноземцям продовжено до травня 2014 року. Чинне законодавство цих країн допускає придбання землі тільки фізичними та юридичними особами, що проживають на їх території.
У Болгарії діє закон про власність і використання земель сільськогосподарського призначення. Він передбачає заборону на придбання іноземцями та іноземними юридичними особами права власності на землю сільськогосподарського призначення, а так само лісові угіддя, за винятком спадкоємців за законом (не за заповітом). У цьому разі іноземні фізичні особи можуть отримати землю у спадок від родичів, одначе в трирічний термін після відкриття спадщини зобов’язані передати її (продати або здати в оренду) місцевим особам.
У Китаї купівлю землі іноземцями так само заборонено. Офіційно земля перебуває в державній і колективній власності селян. Але обробляти її закордонним компаніям можна: на правах довгострокової оренди і за умови, що китайська сторона буде партнером іноземного інвестора.
У багатьох країнах землю формально можна купити іноземним громадянам, та, по-перше, не всім, а, по-друге, з таким списком додаткових умов, який, по суті, рівноцінний забороні.
Незважаючи на декларовану відкритість її економіки, іноземці володіють вкрай незначною частиною сільгоспугідь країни — менше 1%. Причому головним чином це не найкращі пасовища. А їхні власники — виключно канадці та європейці. Причина в тому, що згідно з актом про іноземні капіталовкладення в сільське господарство від 1978 року іноземцям дозволено купувати сільгосп?угіддя в США, але в кожному окремому випадку вони повинні повідомляти про це Міністерство сільського господарства США. Те саме стосується і лісових угідь.
Але остаточне рішення про допуск іноземців до американської землі приймають штати. У 28 штатах існують закони щодо обмеження прав іноземців на купівлю земель сільськогосподарського призначення. За своєю жорсткістю ці обмеження значно різняться. Приміром у Канзасі іноземцям узагалі заборонено купувати сільськогосподарські землі. У штаті Айдахо заборона стосується земель, що належать штату. У деяких штатах, таких як Джорджія, Кентуккі, Мериленд, заборона поширюється вибірково на ті держави, які не розглядаються як дружні. В Індіані та низці інших штатів обмежується площа землі, яка може бути продана іноземцям (не більше 2 га).
Цікавим може видатися досвід Австрії. Там у кожній з 9 федеральних земель існують свої правила для купівлі сільгоспземлі іноземцями. Але загальне правило для всіх: кожна угода перебуває під невсипущим контролем влади. Покупець повинен на ділі довести, що куплена земля «працює» за призначенням. Якщо це ферма, то вона і залишиться фермою, і в ній має утримуватися мінімум 5 корів. Якщо луки — то нічого, крім трави, там бути не повинно. Щорічні перевірки виконання зобов’язань унеможливлюють купівлю землі в Австрії іноземцями для спекуляцій.
А в Ірландії, де сильні місцеві традиції боротьби за землю з англійськими лендлордами, лише звернутися в земельну комісію з проханням про дозвіл купівлі землі для ведення сільського господарства можна після 7 або більше років постійного проживання в країні. Але це ще не гарантує позитивного рішення комісії.
Про що свідчать ці приклади? Приватна власність на землю — зовсім не означає, що її скуплять іноземці. Якщо в законодавстві є чіткі обмеження, а самі закони виписані так, що обійти їх неможливо, побоювання безпідставні.
На думку фахівців, проект закону «Про ринок земель», який повинен відкрити шлях перетворенням у земельній галузі в Україні, грунтується на досвіді багатьох країн: як тих, де приватна власність на землю має давні традиції, так і тих, які приватизували її нещодавно.