Земельний кодекс України право земельного сервітуту визначає як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Згідно із статтею 99 Земельного кодексу України, власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

• право проходу та проїзду на велосипеді,
• право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху,
• право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій,
• право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку,
• право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку,
• право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми,
• право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худобу до природної водойми,
• право прогону худоби по наявному шляху,
• право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд,
• інші земельні сервітути.

Зважаючи на останній пункт, список можливих земельних сервітутів, наведений у законодавстві, не є вичерпаним. Тобто, на практиці, за домовленістю землевласника та сервітуарія, можуть застосовуватися найрізноманітніші форми сервітутного користування чужими земельними ділянками. При цьому земельний сервітут має здійснюватися способом, що є найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. До постійних належать земельні сервітути, при яких одна ділянка постійно обслуговує іншу, підвищуючи її здатність задовольняти певні потреби власника (користувача) ділянки.
Прикладом тимчасового земельного сервітуту може бути сервітут, у рамках якого здійснюється складування на сусідній (обслуговуючій) ділянці власником (користувачем) пануючої ділянки будівельних матеріалів з метою ремонту будинків і споруд. По завершенню будівництва чи ремонту будівлі (споруди) дія цього земельного сервітуту припиняється.
Існує чотири можливих підстави для встановлення земельного сервітуту: договір, закон, заповіт, рішення суду. Найбільш поширеним є встановлення сервітуту на підставі договору між собою, яка вимагає його встановлення, та власником земельної ділянки. Типова форма договору земельного сервітуту у чинній нормативно-правовій базі не визначена, тому він може укладатися у довільній формі відповідно до вимог цивільного законодавства.
Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам (ч. 2 ст. 101 Земельного кодексу України).
Сервітут може бути припинено шляхом відмови від права особою, в інтересах якої він був встановлений. Коли сервітут встановлювався на певний строк, то наслідком спливу цього строку буде його припинення.
Підстави припинення земельних сервітутів встановлює Земельний кодекс України. Розвиток сервітутів має безперечно важливе значення для встановлення нормальних відносин, оптимального і зручного використання земельних ділянок, а також дозволяє уникнути виникнення конфліктів між власниками (користувачами) земельних ділянок.