Насправді вільного ринку земель не існує в жодній країні. Питання ринкових земельних відносин – це завжди баланс між чистою цивілістикою та певними адміністративними чинниками, захисними нормами з боку держави. Обсяг цих норм, їх співвідношення між собою і є конкретною національною моделлю ринку землі.
Інше питання – яку мету ми ставимо перед земельною реформою? Чиста економіка, гола рентабельність галузі – це одна модель. Збереження села, його соціального, культурного середовища, розвиток інфраструктури сільських територій – зовсім інша. Екологізація землекористування – третя модель.
Законодавча база має дати відповіді на велику кількість запитань. Зокрема, як забезпечити гідну ціну, достойну орендну плату за використання українських чорноземів, зберегти їх родючість у ринкових умовах? Яка роль держави у цьому процесі? Який орган чи організація представлятиме інтереси держави на ринку земель? Якими мають бути його статус і функції, щоб він ефективно управляв сільгоспземлями? Тут має бути знайдено баланс інтересів між економікою, екологією і соціумом, адже всі ми знаємо, що землю ми не успадкували від предків, а позичили її у нащадків. Законопроект “Про ринок земель”, підготовлений робочою групою Мінагрополітики, дає відповіді на деякі з цих питань. Водночас у ньому треба більш чітко визначити пріоритети подальшого розвитку та конкретні механізми державного регулювання ринку земель, роль оцінки та інших економічних чинників, дотримання певних соціальних, екологічних стандартів. Таким чином ми знайдемо золоту середину.